Минуло півтора року, як Черкаську обласну лікарню очолив Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, головний позаштатний уролог управління охорони здоров’я ОДА Віталій Шило. У 1998 році він закінчив Національний медичний університет. Лікар вищої категорії. Йому довелось керувати медзакладом у складний період повномасштабного вторгнення.
Сьогодні Черкаська обласна лікарня є тією установою, яка лікує найбільше пацієнтів, куди приїжджають з усіх районів і де надають таку допомогу, яка б не була можлива завдяки підтримці обласної ради, обласної військової адміністрації, бізнесу, благодійних організацій. Сам Віталій Шило каже: медицина не може розвиватися самостійно, як і освіта чи культура, без підтримки влади та бізнесу.
То що зараз змінилося в лікарні та які можливі нововведення? Про це детальніше в інтерв’ю інтернет-видання "Прочерк".
– Уже можемо говорити про перші підсумки, якісь реалізовані плани на посаді?
– З 2021 розроблено ПКД на утеплення, заміну вікон 7-ми, 9-и й 3-х поверхового корпусів і переходу. Також розроблені проєкти на капітальний ремонт відділень із забезпеченням їх обладнанням. І частково це почалося втілюватись в життя. Так, було зроблено відділення екстреної медичної допомоги і введено в експлуатацію.
Окрім того, був утеплений 9-и поверховий корпус і замінено вікна. Почав утеплюватися 7-ми поверховий корпус. Але почалося повномасштабне вторгнення. Десь в травні торік ми підняли питання, щоб таки завершити проєкт. Були виділені кошти з обласного бюджету на завершення утеплення корпусу і це завершено. Тепер лиш фарбування й інші дрібні роботи. Планується завершення утеплення 5-и і 3-х поверхових корпусів і переходу між корпусами. Плануємо ремонт і реконструкцію інсультного відділення, щоб створити інсультний центр. Але це поки в процесі.
Загалом за ці два роки робили поточні ремонти, облаштовували відділення, але капітальні видатки заборонені через військове вторгнення і поки не можемо так все робити, як хотілося б.
Щодо обладнання за бюджетні кошти. Централізовано, МОЗ був придбаний ангіограф, який розподілили на лікувальний заклад в березні 2022 року та який запрацював у квітні 2022 року. За кошти «Укрзалізниці» був придбаний сучасний стаціонарний рентген-апарат. Ангіограф та рентген-апарат встановили у відремонтованих підготовлених приміщеннях. Обласна рада виділила та спрямувала кошти на придбання нового обладнання. Місто Черкаси також не залишилось осторонь від вирішення проблем закладу - спрямувало субвенцію, яка теж пішла на доукомплектовування. Між іншим, я додам, що крім Черкас також Золотоніська громада надавала субвенцію.
Сьогодні працюємо над оновленням відділення реабілітації.
– Як обласна лікарня зустріла повномасштабне вторгнення? Чи виїхали лікарі за кордон?
– Перші тижні лікарня пустувала. Було орієнтовно 60 пацієнтів, це ті, які перебували в палатах інтенсивної терапії чи з гострим порушенням мозкового кровообігу. А більшість пацієнтів ми максимально перевели на амбулаторне лікування. Ніхто не розумів, чого чекати в майбутньому. Та наші захисники стали на захист країни. Згодом прийшло усвідомлення, що Черкащина залишилась більш-менш стабільним регіоном, ми почали поступово відновлювати роботу, з’явилося більше пацієнтів, зокрема, і з інших регіонів країни. Щодо працівників, то багато приходили з заявами на звільнення, щоб вивезти дітей, дружин за кордон абощо. Аби максимально зберегти колектив, я пропонував писати заяви за власний рахунок. Врешті, можу сказати, що всього декілька осіб звільнилися і не повернулися. Але в основному наш колектив зберігся, став згуртований і об’єднаний. Окрім того, у найзапекліші дні війни ми прийняли на роботу близько 170 осіб. Це фахівці з Харківської, Чернігівської, Донецької, інших областей. У мене була позиція – брати на роботу усіх спеціалістів, які до нас зверталися, хоча б на неповний робочий час! По-перше, це допомога людям, які мають відчувати себе потрібними спеціалістами, отримувати зарплату. По-друге, це і новий досвід для лікарні, адже вона збагатилася фахівцями. Після деокупації частина людей повернулася додому, але деякі залишились у нас працювати. Так, нині маємо професійну родину лікарів: жінка працює ревматологом, а чоловік – судинним хірургом. Переїхала лікар-гінеколог з Харківської області. Маємо фахівця з Маріуполя тощо.
– Як пережили енергетичну кризу? Що робили без електрики?
– У нас всі служби працювали. Ми були заздалегідь підготовлені і проводили операції. Навіть, коли нам привезли пацієнта з гострим інфарктом, медична допомога була надана. Жодного дня не припиняв роботу перинатальний центр. Генератори були напоготові, мали запас харчів і ліків. Всі складні періоди лікарня пережила нормально. І за рахунок допомоги наших певних структур ми забезпечували гарячою їжею (першим і другим) пацієнтів, попри відсутність електрики. Тож пацієнти не відчули на собі той критичний стан, який переживала країна. Світло було в кожному відділенні.
– Знаю, що багато працюєте з благодійниками
– У складні періоди підприємці й великі холдинги приходили і питали, чим допомогти. Це було важливо, бо через зростання кількості пацієнтів з інших областей, зростала і кількість витратних матеріалів. Також була укладена угода між «Укрзалізницею», МОЗ та Черкаською ОВА і ми отримали рентген-апарат вартістю більше 6 мільйонів гривень. Також ми включені в проєкт зі створення відділення реабілітації постраждалих. На сьогодні в закладі функціонує реабілітаційне відділення на 50 ліжок, в якому ми оновлюємо обладнання для реабілітації з урахуванням потреб сьогодення.
– Реформи проводите?
– Медицина не стоїть на місці й інколи дуже швидко все розвивається. І хочеться, щоб у нас були у відділеннях і досвідчені, і ті, що бажають працювати, а подекуди й молоді працівники. Проходять деякі кадрові зміни. Цей процес болючий, але незворотній. Без змін рух вперед не можливий. Зараз маємо багато нових професійних, розумних фахівців.
– Ваша нинішня робота дуже відрізняється від того, чим займалися раніше?
– Так, звичайно. Я був лікарем, завідувачем урологічного відділення, а тепер більше працюю над організаційними питаннями. Робота кардинально інша. Я пригадую, як ще прийшов у цю лікарню з інтернатури. Багато займався лікуванням, а тепер моя робота більше пов’язана з вирішенням комплексних питань, ухваленням раціональних та оперативних рішень. Тут і лікування, і психологія, і фінанси, і підтримка та комунікація з колективом, стратегічне бачення. Мені допомогло те, що я тут працював, і особисто знаю усі проблемні питання, які потребують вирішення, тож мені не доводилось із ними ознайомлюватися. Я чітко знаю, у якому напрямку має рухатися лікарня.
– Чи немає серед лікарень подібного типу рейтингів, як це прийнято робити у багатьох сферах? Цікаво на якому місці буде Черкаська обласна лікарня?
– Немає такого рейтингу, бо некоректно просто порівнювати лікарні. Адже різна ситуація, тут можна порівнювати хіба лікарні, схожі по структурі. Та в більшості у всіх різна структура закладів, різна кількість пацієнтів, різне оснащення, а ще ж є лікарні в регіонах, які постраждали від воєнного вторгнення. Там інша ситуація. Візьмемо, наприклад, лікарню в Дніпрі, де кількість ліжок значно більша і де інтенсивність роботи зараз більша. Ви розумієте, які там обставини. Тож, вважаю, що не варто зараз порівнювати всі обласні лікарні, та загалом, ми були б точно у верхній половині списку.
– Чи практикується виїзд лікарів в громади?
– У нас з лікувальними закладами області укладені договори на виїзну консультативну допомогу. Якщо пацієнту потрібна консультація, наш спеціаліст на нашому транспорті виїздить і надає консультаційну допомогу. Наш невролог, наприклад, може піти як в онкоцентр для надання консультації, так і поїхати, наприклад, в Монастирище. Все це відпрацьовано і діє. Також на сьогодні фондом ЮНІСЕФ наданий автомобіль для виїзних бригад. Там є генератор, апарат УЗД. У рамках допомоги організація оплачує виїзд фахівців. Згідно складеного графіку це відбувається два рази на тиждень. Попередньо графік погоджується з первинними центрами. Така система діє з 2022 року. Є населені пункти, де спеціалісти вже по третьому разу виїздять, бо просять пацієнти і назбирується відповідна кількість хворих.