26 липня 2011, 18:48
– Свого часу Ви активно підтримали ідею щодо підвищення орендної плати за сільськогосподарські паї, на адресу якої сьогодні лунає багато критики. Ви не змінили своєї позиції?
– Я ніколи не відступаю від принципових позицій. А питання підвищення плати за паї – це більше, ніж принцип. Це позиція, яка є одним із кроків, направлених на покращення добробуту Черкащини. Сьогодні на депутатів обласної ради, на обладміністрацію виливається багато бруду. На нас намагаються тиснути. З’являються статті та заяви, основна мета яких – довести людям, що підвищення плати за оренду паїв – це неправильні кроки обласної влади, що це призведе до банкрутства сільськогосподарських підприємств і до зубожіння села. Питання намагаються максимально заполітизувати, а людей заплутати.
Скажу прямо: той, хто стверджує, що підвищення пайових виплат завдасть удару по селах області, щонайменше не товаришує з логікою, щонайбільше – займається словоблудством і провокаціями. На жаль, в Україні так повелося, що селяни – власники паїв, завжди були найменш захищеною верствою населення. Ділки, які розглядають Черкащину як сировинну зону для соняшника та ріпака, часто платили їм, скільки прийдеться. Ніхто не зважав ані на Указ Президента про встановлення мінімальної ставки у 3 відсотки, ні на багаті врожаї, ні, тим більше, на надприбутки. Цього року ми поставили питання руба: люди повинні отримувати більше. Це їхня земля, чому вони мають жебракувати й не отримувати справедливі виплати? Я вважаю, що моя позиція абсолютно правильна.
– Але ж звідки тоді критика?
– Я так розумію, що багато так званих бізнесменів просто не хочуть втрачати свій прибуток. Вони звикли працювати по накатаній схемі: посіяв соняшник, продав урожай, вивів гроші на Кіпр, а селянам заплатив якісь копійки. Ніхто не думає ні про якість землі, ні про благоустрій Черкащини, ні про людей. Такий ділок думає тільки про товщину власної кишені. І от зараз їм сказали: «Досить!» Досить виснажувати чорноземи, досить вважати людей кріпаками! Звичайно, що багато кому це не подобається, от вони й намагаються критикувати.
– Противники ідеї підвищення пайових виплат вважають, що така норма не під силу більшості аграріїв області…
– Недавно я читав одну заяву, в якій було сказано, що цього року дуже погані погодні умови і тому підприємство не знає, чи зможе заплатити хоча б 1 відсоток. Мені важко коментувати такі ідеї та пропозиції. Якщо люди забувають про дію Указу Президента, яким установлюється мінімальна плата в розмірі 3 відсотків, якщо бізнесмени досі не навчилися ефективно працювати на найкращих землях у світі, якщо вони вважають, що можуть наплювати на закон і людей, то навіщо Черкащині такі підприємці? Вони думають, що Черкаська область існує лише для задоволення їхніх потреб, що її можна використовувати як заманеться! Це неприпустима позиція.
– Але все ж таки ситуація на деяких агропідприємствах скрутна. Можливо, така думка має право на існування?
– Багатьом бізнесменам потрібно навчитися не перекладати свої проблеми на плечі людей, а почати займатися системною працею, не перелітаючи з місця на місце, як сарана. Я також аграрій. Починав з купи брухту, яка колись була цукровим заводом. Ми відновили його роботу, модернізували, потім урятували ще два підприємства і сьогодні не тільки ефективно обробляємо землі області, але й відновлюємо їх. Дотримання правил сівозміни, прораховане внесення добрив, дбайливе ставлення до землі – це ті принципи, які забули багато аграріїв Черкащини. Земля завжди віддячує тим, хто ставиться до неї з розумінням і повагою, а не висмоктує всі соки.
Справа не в погоді, і не в землі, а в умінні працювати й наявності совісті. Візьмемо показники минулого року. Середній показник плати за пай по області – 445,88 гривень за гектар. Це небагато. Але в 10-ти районах області примудрилися заплатити ще менше! Є два райони, які межують між собою: Тальнівський та Звенигородський. Як Ви розумієте, погода сильно не відрізнялася. Так от, середньостатистичний власник паю в Тальнівському районі отримав на 219 гривень за гектар менше, ніж такий самий власник на Звенигородщині. Вважаю, що непотрібно прикривати пустими балачками свою неспроможність ефективно працювати. Непотрібно дурити людям голови й розповідати про власні проблеми. Не можеш працювати? Не хочеш платити людям відповідну плату? Твої землі простоюють? Звільни місце для іншого!
– Це досить радикально…
– Наші проблеми від того, що ми забули те найкраще, що було за радянської системи, зате взяли найгірше від капіталізму. Багато хто забув про дбайливе ставлення до села, про розвиток області, про відповідальність і взаємодопомогу. Зате «в моді» грабунок, здирництво й надприбутки. Бізнесмени називають це капіталізмом. Але це не капіталізм – це безлад і анархія. Я вважаю, що нам усім потрібно згадати те, що допомагало розвиватися черкаському селу, незважаючи на критику, незважаючи на шалений опір, та продовжувати закладати фундамент майбутнього Черкащини. Нехай мене лають і обливають брудом, але я не відступлю від цієї принципової позиції.
4,5 відсотка – це мінімум, який може і повинен платити агровиробник. Це та, хай поки що невелика, але все-таки прибавка до пенсії, яка допоможе старій бабусі з далекого села купити собі щось на базарі у неділю. Це гроші на нові фельдшерсько-акушерські пункти, відновлені дитячі садки та сільські клуби. Це реальна й посильна допомога, яку кожен аграрій має надати рідному дому, яким має для нього стати Черкащина.
Той, хто мислить по-іншому і рахує кошти, яких йому не вистачатиме на придбання чергової яхти чи вілли на березі моря, має піти. Час людей, які безвідповідально ставилися до області й дивилися на землю лише як на наживу, проходить. Знадобиться багато часу, щоб змінити ситуацію. Але це рано чи пізно буде зроблено. Не будуть більше правити бал ті, хто плюндрує Україну, зриваючи з матері останню полатану сорочку.
Я недавно почув гарний вислів: «Плата за землю – мірило совісті землекористувачів». Це гарне визначення нинішньої політики. Але кожен раз, коли я зупиняюся в селі напитися води, коли їду полями, оглядаючи посіви, коли спілкуюся з пенсіонерами й ветеранами, вислуховуючи їхні проблеми, у мене виникає бажання зробити насильну операцію з пересадки совісті багатьом нашим політикам і підприємцям, які забувають про свій обов’язок служити людям. Так, плата за землю – це мірило совісті. Ніхто не змусить підприємця платити більше, такого, на жаль, немає в законі. Але я від усього серця сподіваюся, що безчесних і безсовісних людей на Черкащині буде меншати, а справжніх патріотів рідного краю – прибувати.
Наостанок, користуючись нагодою, хочу знову звернутися до всіх читачів «Нової Доби». З вересня звертайтеся до мене з проблемами, пропозиціями й побажаннями на адресу: Корсунь-Шевченківський, вул. Червоноармійська, 9, приймальня депутата Черкаської обласної ради Геннадія Бобова. Як депутат і як просто небайдужа людина я в міру сил намагатимуся вирішувати їх.
Андрій Монько, «Нова Доба», №60, 26 липня 2011 року
– Я ніколи не відступаю від принципових позицій. А питання підвищення плати за паї – це більше, ніж принцип. Це позиція, яка є одним із кроків, направлених на покращення добробуту Черкащини. Сьогодні на депутатів обласної ради, на обладміністрацію виливається багато бруду. На нас намагаються тиснути. З’являються статті та заяви, основна мета яких – довести людям, що підвищення плати за оренду паїв – це неправильні кроки обласної влади, що це призведе до банкрутства сільськогосподарських підприємств і до зубожіння села. Питання намагаються максимально заполітизувати, а людей заплутати.
Скажу прямо: той, хто стверджує, що підвищення пайових виплат завдасть удару по селах області, щонайменше не товаришує з логікою, щонайбільше – займається словоблудством і провокаціями. На жаль, в Україні так повелося, що селяни – власники паїв, завжди були найменш захищеною верствою населення. Ділки, які розглядають Черкащину як сировинну зону для соняшника та ріпака, часто платили їм, скільки прийдеться. Ніхто не зважав ані на Указ Президента про встановлення мінімальної ставки у 3 відсотки, ні на багаті врожаї, ні, тим більше, на надприбутки. Цього року ми поставили питання руба: люди повинні отримувати більше. Це їхня земля, чому вони мають жебракувати й не отримувати справедливі виплати? Я вважаю, що моя позиція абсолютно правильна.
– Але ж звідки тоді критика?
– Я так розумію, що багато так званих бізнесменів просто не хочуть втрачати свій прибуток. Вони звикли працювати по накатаній схемі: посіяв соняшник, продав урожай, вивів гроші на Кіпр, а селянам заплатив якісь копійки. Ніхто не думає ні про якість землі, ні про благоустрій Черкащини, ні про людей. Такий ділок думає тільки про товщину власної кишені. І от зараз їм сказали: «Досить!» Досить виснажувати чорноземи, досить вважати людей кріпаками! Звичайно, що багато кому це не подобається, от вони й намагаються критикувати.
– Противники ідеї підвищення пайових виплат вважають, що така норма не під силу більшості аграріїв області…
– Недавно я читав одну заяву, в якій було сказано, що цього року дуже погані погодні умови і тому підприємство не знає, чи зможе заплатити хоча б 1 відсоток. Мені важко коментувати такі ідеї та пропозиції. Якщо люди забувають про дію Указу Президента, яким установлюється мінімальна плата в розмірі 3 відсотків, якщо бізнесмени досі не навчилися ефективно працювати на найкращих землях у світі, якщо вони вважають, що можуть наплювати на закон і людей, то навіщо Черкащині такі підприємці? Вони думають, що Черкаська область існує лише для задоволення їхніх потреб, що її можна використовувати як заманеться! Це неприпустима позиція.
– Але все ж таки ситуація на деяких агропідприємствах скрутна. Можливо, така думка має право на існування?
– Багатьом бізнесменам потрібно навчитися не перекладати свої проблеми на плечі людей, а почати займатися системною працею, не перелітаючи з місця на місце, як сарана. Я також аграрій. Починав з купи брухту, яка колись була цукровим заводом. Ми відновили його роботу, модернізували, потім урятували ще два підприємства і сьогодні не тільки ефективно обробляємо землі області, але й відновлюємо їх. Дотримання правил сівозміни, прораховане внесення добрив, дбайливе ставлення до землі – це ті принципи, які забули багато аграріїв Черкащини. Земля завжди віддячує тим, хто ставиться до неї з розумінням і повагою, а не висмоктує всі соки.
Справа не в погоді, і не в землі, а в умінні працювати й наявності совісті. Візьмемо показники минулого року. Середній показник плати за пай по області – 445,88 гривень за гектар. Це небагато. Але в 10-ти районах області примудрилися заплатити ще менше! Є два райони, які межують між собою: Тальнівський та Звенигородський. Як Ви розумієте, погода сильно не відрізнялася. Так от, середньостатистичний власник паю в Тальнівському районі отримав на 219 гривень за гектар менше, ніж такий самий власник на Звенигородщині. Вважаю, що непотрібно прикривати пустими балачками свою неспроможність ефективно працювати. Непотрібно дурити людям голови й розповідати про власні проблеми. Не можеш працювати? Не хочеш платити людям відповідну плату? Твої землі простоюють? Звільни місце для іншого!
– Це досить радикально…
– Наші проблеми від того, що ми забули те найкраще, що було за радянської системи, зате взяли найгірше від капіталізму. Багато хто забув про дбайливе ставлення до села, про розвиток області, про відповідальність і взаємодопомогу. Зате «в моді» грабунок, здирництво й надприбутки. Бізнесмени називають це капіталізмом. Але це не капіталізм – це безлад і анархія. Я вважаю, що нам усім потрібно згадати те, що допомагало розвиватися черкаському селу, незважаючи на критику, незважаючи на шалений опір, та продовжувати закладати фундамент майбутнього Черкащини. Нехай мене лають і обливають брудом, але я не відступлю від цієї принципової позиції.
4,5 відсотка – це мінімум, який може і повинен платити агровиробник. Це та, хай поки що невелика, але все-таки прибавка до пенсії, яка допоможе старій бабусі з далекого села купити собі щось на базарі у неділю. Це гроші на нові фельдшерсько-акушерські пункти, відновлені дитячі садки та сільські клуби. Це реальна й посильна допомога, яку кожен аграрій має надати рідному дому, яким має для нього стати Черкащина.
Той, хто мислить по-іншому і рахує кошти, яких йому не вистачатиме на придбання чергової яхти чи вілли на березі моря, має піти. Час людей, які безвідповідально ставилися до області й дивилися на землю лише як на наживу, проходить. Знадобиться багато часу, щоб змінити ситуацію. Але це рано чи пізно буде зроблено. Не будуть більше правити бал ті, хто плюндрує Україну, зриваючи з матері останню полатану сорочку.
Я недавно почув гарний вислів: «Плата за землю – мірило совісті землекористувачів». Це гарне визначення нинішньої політики. Але кожен раз, коли я зупиняюся в селі напитися води, коли їду полями, оглядаючи посіви, коли спілкуюся з пенсіонерами й ветеранами, вислуховуючи їхні проблеми, у мене виникає бажання зробити насильну операцію з пересадки совісті багатьом нашим політикам і підприємцям, які забувають про свій обов’язок служити людям. Так, плата за землю – це мірило совісті. Ніхто не змусить підприємця платити більше, такого, на жаль, немає в законі. Але я від усього серця сподіваюся, що безчесних і безсовісних людей на Черкащині буде меншати, а справжніх патріотів рідного краю – прибувати.
Наостанок, користуючись нагодою, хочу знову звернутися до всіх читачів «Нової Доби». З вересня звертайтеся до мене з проблемами, пропозиціями й побажаннями на адресу: Корсунь-Шевченківський, вул. Червоноармійська, 9, приймальня депутата Черкаської обласної ради Геннадія Бобова. Як депутат і як просто небайдужа людина я в міру сил намагатимуся вирішувати їх.
Андрій Монько, «Нова Доба», №60, 26 липня 2011 року