05 грудня 2014, 17:29
Ольга Даниленко, «Черкаський край», № 98, 5 грудня 2014 року
Депутатським називають уманчани невеличкий місток у передмісті. Незвичайна не тільки назва, а й історія цієї споруди.
Місцину в старій частині Умані перетинає глибокий і порослий кущами Холерний яр. Тож людям, аби потрапити за два кроки на сусідню вулицю, доводилось робити гак у добрих два кілометри. Місцеві жителі давно клопотались, щоб зробити через яр хоч якийсь перехід. З таким проханням прийшли до депутата обласної ради, генерального директора ПАТ «Уманьферммаш» Анатолія Ліпкана. І незабаром, без всяких чиновницьких зволікань, заводські майстри поставили не кладку, як було колись, а надійний гарний місток. Давно користуються ним люди, відтак і назва прижилась — депутатський міст.
— З місточком — коли це ще було, що там згадувати. Кожен день приносить нові проблеми, — говорить Анатолій Васильович. — Наше підприємство — одне з небагатьох, яке, крім свого основного профілю, будує також житло. Нинішній наш будівельний майданчик — у кінці вулиці Леніна. Тут є вже кілька заводських дев’ятиповерхівок, зараз споруджуємо новий будинок на 72 квартири. Вже до шостого поверху дійшли. Мікрорайон гарний, але необлаштований. Приміром, неподалік нових будинків розташована школа №5. Дітям на уроки близько, але йти через пустирі й калюжі. Звернулися батьки з проханням як до депутата, і я радий, що в теплу пору вдалося прокласти зручну доріжку. Полагодили також під’їзні ділянки для будівельної техніки і транспорту. Продовжили сюди маршрут міського автобуса №17.
— В Умані, мабуть, немає школи, дитячого садочка, лікарні, яким би не допомагав «Уманьферммаш». Люди у скруті йдуть до депутата Ліпкана наче до близького родича…
— Коли б то усім вдалося допомогти! В житті ж бувають різні ситуації, але без підтримки людину не можна залишити, це моє правило. Нещодавно для сина нашого працівника вишукали кошти на лікування, потрібна була дуже велика сума. Дай Боже, щоб у тій сім’ї все обійшлося добре. А клопотання про металопластикові вік¬на для шкіл чи сучасне обладнання для лікарні — це звичні справи, їх навіть перераховувати довго. Крім того, щоб суттєво допомогти школі чи лікарні, за нинішніх умов потрібні спільні зусилля, участь депутатів різних рад. За таким принципом ми свого часу придбали операційний стіл для Уманської районної лікарні.
— До подій року, що минає, належить також депутатська і заводська допомога учасникам антитерористичної операції на Донбасі.
— Головний наш внесок — автомобіль, передали місяць тому. Джип-«далматин», як назвали його наші хлопці, тому що перефарбували у камуфляж — зробили плямистим, як собаки далматинської породи. Зробили техдогляд, зміцнили ходову частину і передали в руки військовим. Забезпечили батальйон також буржуйками — 15 штук закупили. Приймав наш ферммашівський внесок заступник командира батальйону Борис Гуменюк, щиро дякував. До слова, дуже цікава людина, не тільки вояк, а й поет — подарував нам свою збірку віршів.
А громадському формуванню «Уманський загін самооборони» для заснування навчально-тренувального центру «Майдан», де молодь будуть навчати за шкільною програмою з предмету «захист Вітчизни», ми щойно перерахували п’ять тисяч гривень.
Ще одна подія року, про яку Анатолій Васильович згадує дуже небагатослівно, стоїть на полиці між інженерними і депутатськими довідниками: книжка «Життя заради людей». Видання вийшло у світ минулого літа. Це своєрідний роздум про життя і працю, про Умань, про колектив ферммашівців, що став великою родиною на чолі з незмінним генеральним директором і депутатом А.В.Ліпканом.
Депутатським називають уманчани невеличкий місток у передмісті. Незвичайна не тільки назва, а й історія цієї споруди.
Місцину в старій частині Умані перетинає глибокий і порослий кущами Холерний яр. Тож людям, аби потрапити за два кроки на сусідню вулицю, доводилось робити гак у добрих два кілометри. Місцеві жителі давно клопотались, щоб зробити через яр хоч якийсь перехід. З таким проханням прийшли до депутата обласної ради, генерального директора ПАТ «Уманьферммаш» Анатолія Ліпкана. І незабаром, без всяких чиновницьких зволікань, заводські майстри поставили не кладку, як було колись, а надійний гарний місток. Давно користуються ним люди, відтак і назва прижилась — депутатський міст.
— З місточком — коли це ще було, що там згадувати. Кожен день приносить нові проблеми, — говорить Анатолій Васильович. — Наше підприємство — одне з небагатьох, яке, крім свого основного профілю, будує також житло. Нинішній наш будівельний майданчик — у кінці вулиці Леніна. Тут є вже кілька заводських дев’ятиповерхівок, зараз споруджуємо новий будинок на 72 квартири. Вже до шостого поверху дійшли. Мікрорайон гарний, але необлаштований. Приміром, неподалік нових будинків розташована школа №5. Дітям на уроки близько, але йти через пустирі й калюжі. Звернулися батьки з проханням як до депутата, і я радий, що в теплу пору вдалося прокласти зручну доріжку. Полагодили також під’їзні ділянки для будівельної техніки і транспорту. Продовжили сюди маршрут міського автобуса №17.
— В Умані, мабуть, немає школи, дитячого садочка, лікарні, яким би не допомагав «Уманьферммаш». Люди у скруті йдуть до депутата Ліпкана наче до близького родича…
— Коли б то усім вдалося допомогти! В житті ж бувають різні ситуації, але без підтримки людину не можна залишити, це моє правило. Нещодавно для сина нашого працівника вишукали кошти на лікування, потрібна була дуже велика сума. Дай Боже, щоб у тій сім’ї все обійшлося добре. А клопотання про металопластикові вік¬на для шкіл чи сучасне обладнання для лікарні — це звичні справи, їх навіть перераховувати довго. Крім того, щоб суттєво допомогти школі чи лікарні, за нинішніх умов потрібні спільні зусилля, участь депутатів різних рад. За таким принципом ми свого часу придбали операційний стіл для Уманської районної лікарні.
— До подій року, що минає, належить також депутатська і заводська допомога учасникам антитерористичної операції на Донбасі.
— Головний наш внесок — автомобіль, передали місяць тому. Джип-«далматин», як назвали його наші хлопці, тому що перефарбували у камуфляж — зробили плямистим, як собаки далматинської породи. Зробили техдогляд, зміцнили ходову частину і передали в руки військовим. Забезпечили батальйон також буржуйками — 15 штук закупили. Приймав наш ферммашівський внесок заступник командира батальйону Борис Гуменюк, щиро дякував. До слова, дуже цікава людина, не тільки вояк, а й поет — подарував нам свою збірку віршів.
А громадському формуванню «Уманський загін самооборони» для заснування навчально-тренувального центру «Майдан», де молодь будуть навчати за шкільною програмою з предмету «захист Вітчизни», ми щойно перерахували п’ять тисяч гривень.
Ще одна подія року, про яку Анатолій Васильович згадує дуже небагатослівно, стоїть на полиці між інженерними і депутатськими довідниками: книжка «Життя заради людей». Видання вийшло у світ минулого літа. Це своєрідний роздум про життя і працю, про Умань, про колектив ферммашівців, що став великою родиною на чолі з незмінним генеральним директором і депутатом А.В.Ліпканом.