21 травня 2014, 04:37
Пилипенко Федір, «Черкаський край», №40-41, 21 травня 2014 року
Події, що відбуваються в Україні останні місяці, викристалізували декілька проблем в суспільно-політичному житті нашої держави. Перша, як засвідчує українська народна мудрість: громада – це велика сила. Тобто, громада переконалася, що вона може впливати на владу і своїми активними діями, небайдужістю змінити її. Друга. Знову ж таки, події останніх місяців показали, що та система влади, яка існує в Україні, не задовольняє потреб громадян і необхідно проводити радикальні зміни цієї системи. Про це, а також про заклики до федералізації і кроки щодо децентралізації влади, наша розмова з головою обласної ради Валентиною Коваленко.
– Валентино Михайлівно, ви можете заперечити вищенаведені слова?
– Ні. Події на сході України, де відкрито проголошуються заклики до федералізації, а тим більше розколу країни, підтверджують ваші висновки – люди прагнуть змін. Але на початку я хочу, щоб ми відразу уточнили для наших читачів, що ж таке федералізація і що таке децентралізація, щоб надалі їм була зрозумілою наша розмова. По-перше, в жодному тлумачному словнику немає поняття «федералізація» в сенсі перетворення унітарної держави (а саме такою є Україна) на федеральну. В історії невідомо такого випадку, коли унітарна країна добровільно розділилася на окремі суб’єкти. Навпаки, для створення федерації необхідне об’єднання суверенних держав з власними Конституцією, парламентом, урядом тощо. Наразі, таких в Україні немає. Інша справа – децентралізація. Що ж це таке і чому вона потрібна кожній громаді? Це передача повноважень, ресурсів та компетенції вирішувати основні питання життєдіяльності на найбільш наближеному до людини рівні, з центру на місця, на, так званий, базовий рівень.
Одним із варіантів виходу із ситуації, в якій перебуває нині країна, є запровадження Концепції реформування місцевого самоврядування, а по суті, децентралізації влади і змін в адміністративно-територіальному устрої з наданням територіям максимально можливих повноважень. Громади в процесі децентралізації укрупнюються, об’єднують ресурси. Це означає, що громада отримуватиме більшу долю сплачених податків і відповідно плануватиме бюджет самостійно. Місцева влада нестиме відповідальність перед виборцями за ефективність своєї діяльності та перед державою за законність цієї діяльності.
– Чи реалізує Уряд реформу місцевого самоврядування?
– Нинішній Уряд дуже активно працює, щоб втілити в життя реформу. Я особисто брала участь у кількох засіданнях Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, у Верховній Раді на громадських слуханнях за участю Голови Верховної Ради України, в.о. Президента України Олександра Турчинова та Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, де обговорювалися зміни до Конституції з цих питань, про які ми ведемо розмову.
Планується запровадження трьохрівневої системи адміністративно-територіального устрою України – область, район, громада з повсюдністю місцевого самоврядування; та передача функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органам рад відповідного рівня (зараз, пригадаймо, Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села).
До речі, в документах дано законодавче визначення громади. Це – утворена в порядку, визначеному законом, адміністративно-територіальна одиниця (АТО), яка включає один або декілька населених пунктів (село, селище, місто), а також прилеглі до них території.
– Які ж зміни стосуватимуться розподілу повноважень?
– Візьмемо статтю 140 (розділ ХІ Конституції), що викладена в новій редакції. В ній передбачено утворення виконавчих органів влади у районних та обласних радах і закріплено принцип субсидіарності (що означає передачу повноважень на найнижчий рівень органу влади за умови виконання ним цих повноважень), чітке забезпечення необхідними фінансовими ресурсами, в тому числі через їх участь в загальнодержавних податках.
– Поширюється твердження, ніби державні адміністрації будуть ліквідовані?
– Насправді Концепція реформи говорить не про ліквідацію, а про реорганізацію цих структур у державні представництва з наданням їм контрольно-наглядових і координаційних, а не виконавчих функцій. Передбачається, що такий контроль «зв’язуватиме» державу і запобігатиме свавіллю місцевих керівників.
– Зрозуміло, що короткою публікацією навряд чи вдасться розповісти про всі зміни, передбачені запровадженням реформи місцевого самоврядування і адміністративно-територіального устрою. На що б ви звернули увагу читачів?
– Реформа здійснюватиметься в два етапи. Перший – завершення прийняття законодавчих документів, які вже готуються, – нова редакція закону про місцеве самоврядування, закон про місцеві державні представництва, зміни до бюджетного кодексу тощо. Другий – впровадження Концепції і змін в життя, у практику нашої роботи.
– У багатьох засобах масової інформації йдеться не лише про передачу повноважень на місця, але й про зміни в адміністративно-територіальному устрої…
– Такі зміни справді передбачаються. Це питання проблемне, дражливе. На мою думку, треба було б ще трохи почекати зі змінами адмінмеж. Пригадаймо слова із трактату І.С.Нечуя-Левицького «Українство на літературних позвах із Московщиною»: «Вільна особа в Україні не звикла щезати в іншій особі…». Я веду до того, що громада сама має самовизначитися: об’єднуватися їй з іншою громадою чи окремішньо орудувати самостійно заробленими фінансовими та майновими статками. Але і нерішучість в запровадженні реформи може позначитися негативними наслідками. Про це говорять вже на всіх рівнях.
– Поширюється також думка, що разом із змінами меж районів, зазнають також змін статуси окремих населених пунктів. Чи може так статися, що, наприклад, Шпола як географічний центр України, стане обласним центром Черкащини?
– Все може бути. Нехай люди ознайомлюються з проектом Концепції реформування, самі вирішують, як їм краще облаштовувати своє буття. Знову ж згадаю нашого класика-філософа Григорія Сковороду: « Всякому городу нрав і права, всяка імієт свой ум голова...».
Зміни будуть, до них треба готуватися. Це – вимога часу, підтверджена подіями, які ми переживаємо. Завдання влади – вийти з цієї ситуації якомога швидше і якомога з меншими втратами.
Події, що відбуваються в Україні останні місяці, викристалізували декілька проблем в суспільно-політичному житті нашої держави. Перша, як засвідчує українська народна мудрість: громада – це велика сила. Тобто, громада переконалася, що вона може впливати на владу і своїми активними діями, небайдужістю змінити її. Друга. Знову ж таки, події останніх місяців показали, що та система влади, яка існує в Україні, не задовольняє потреб громадян і необхідно проводити радикальні зміни цієї системи. Про це, а також про заклики до федералізації і кроки щодо децентралізації влади, наша розмова з головою обласної ради Валентиною Коваленко.
– Валентино Михайлівно, ви можете заперечити вищенаведені слова?
– Ні. Події на сході України, де відкрито проголошуються заклики до федералізації, а тим більше розколу країни, підтверджують ваші висновки – люди прагнуть змін. Але на початку я хочу, щоб ми відразу уточнили для наших читачів, що ж таке федералізація і що таке децентралізація, щоб надалі їм була зрозумілою наша розмова. По-перше, в жодному тлумачному словнику немає поняття «федералізація» в сенсі перетворення унітарної держави (а саме такою є Україна) на федеральну. В історії невідомо такого випадку, коли унітарна країна добровільно розділилася на окремі суб’єкти. Навпаки, для створення федерації необхідне об’єднання суверенних держав з власними Конституцією, парламентом, урядом тощо. Наразі, таких в Україні немає. Інша справа – децентралізація. Що ж це таке і чому вона потрібна кожній громаді? Це передача повноважень, ресурсів та компетенції вирішувати основні питання життєдіяльності на найбільш наближеному до людини рівні, з центру на місця, на, так званий, базовий рівень.
Одним із варіантів виходу із ситуації, в якій перебуває нині країна, є запровадження Концепції реформування місцевого самоврядування, а по суті, децентралізації влади і змін в адміністративно-територіальному устрої з наданням територіям максимально можливих повноважень. Громади в процесі децентралізації укрупнюються, об’єднують ресурси. Це означає, що громада отримуватиме більшу долю сплачених податків і відповідно плануватиме бюджет самостійно. Місцева влада нестиме відповідальність перед виборцями за ефективність своєї діяльності та перед державою за законність цієї діяльності.
– Чи реалізує Уряд реформу місцевого самоврядування?
– Нинішній Уряд дуже активно працює, щоб втілити в життя реформу. Я особисто брала участь у кількох засіданнях Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, у Верховній Раді на громадських слуханнях за участю Голови Верховної Ради України, в.о. Президента України Олександра Турчинова та Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, де обговорювалися зміни до Конституції з цих питань, про які ми ведемо розмову.
Планується запровадження трьохрівневої системи адміністративно-територіального устрою України – область, район, громада з повсюдністю місцевого самоврядування; та передача функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органам рад відповідного рівня (зараз, пригадаймо, Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села).
До речі, в документах дано законодавче визначення громади. Це – утворена в порядку, визначеному законом, адміністративно-територіальна одиниця (АТО), яка включає один або декілька населених пунктів (село, селище, місто), а також прилеглі до них території.
– Які ж зміни стосуватимуться розподілу повноважень?
– Візьмемо статтю 140 (розділ ХІ Конституції), що викладена в новій редакції. В ній передбачено утворення виконавчих органів влади у районних та обласних радах і закріплено принцип субсидіарності (що означає передачу повноважень на найнижчий рівень органу влади за умови виконання ним цих повноважень), чітке забезпечення необхідними фінансовими ресурсами, в тому числі через їх участь в загальнодержавних податках.
– Поширюється твердження, ніби державні адміністрації будуть ліквідовані?
– Насправді Концепція реформи говорить не про ліквідацію, а про реорганізацію цих структур у державні представництва з наданням їм контрольно-наглядових і координаційних, а не виконавчих функцій. Передбачається, що такий контроль «зв’язуватиме» державу і запобігатиме свавіллю місцевих керівників.
– Зрозуміло, що короткою публікацією навряд чи вдасться розповісти про всі зміни, передбачені запровадженням реформи місцевого самоврядування і адміністративно-територіального устрою. На що б ви звернули увагу читачів?
– Реформа здійснюватиметься в два етапи. Перший – завершення прийняття законодавчих документів, які вже готуються, – нова редакція закону про місцеве самоврядування, закон про місцеві державні представництва, зміни до бюджетного кодексу тощо. Другий – впровадження Концепції і змін в життя, у практику нашої роботи.
– У багатьох засобах масової інформації йдеться не лише про передачу повноважень на місця, але й про зміни в адміністративно-територіальному устрої…
– Такі зміни справді передбачаються. Це питання проблемне, дражливе. На мою думку, треба було б ще трохи почекати зі змінами адмінмеж. Пригадаймо слова із трактату І.С.Нечуя-Левицького «Українство на літературних позвах із Московщиною»: «Вільна особа в Україні не звикла щезати в іншій особі…». Я веду до того, що громада сама має самовизначитися: об’єднуватися їй з іншою громадою чи окремішньо орудувати самостійно заробленими фінансовими та майновими статками. Але і нерішучість в запровадженні реформи може позначитися негативними наслідками. Про це говорять вже на всіх рівнях.
– Поширюється також думка, що разом із змінами меж районів, зазнають також змін статуси окремих населених пунктів. Чи може так статися, що, наприклад, Шпола як географічний центр України, стане обласним центром Черкащини?
– Все може бути. Нехай люди ознайомлюються з проектом Концепції реформування, самі вирішують, як їм краще облаштовувати своє буття. Знову ж згадаю нашого класика-філософа Григорія Сковороду: « Всякому городу нрав і права, всяка імієт свой ум голова...».
Зміни будуть, до них треба готуватися. Це – вимога часу, підтверджена подіями, які ми переживаємо. Завдання влади – вийти з цієї ситуації якомога швидше і якомога з меншими втратами.