18 травня 1944 року в уже звільненому від німецьких військ Криму, розпочалася операція військ НКВС по депортації кримських татар до віддалених районів Середньої Азії та Сибіру.
Операція проводилась відповідно до таємної постанови Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар», у якій наводились бездоказові, абсурдні звинувачення людей у масовому зрадництві, колабораціонізмі та дезертирстві.
Депортація розпочалася о 3-й годині ранку. До операції залучили 32 тис. співробітників НКВС. Депортованим давали на збори від кількох хвилин до пів години, у наслідок чого більшість майна залишалася чи була конфіскована державою. Було зафіксовані численні випадки мародерства з боку військових.
Під час головної хвилі депортації виселили 180 014 осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороби та виснаження загинули понад 30 тис. депортованих. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 років в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили приїхати до своїх родин на засланні. Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР та протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на традиційні радянські назви.
У 1948 році Президія Верховної Ради СРСР встановила довічний термін депортації і запровадила кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового примусового поселення. Таке обмеження було знято лише у 1956 році, але й після того Крим був закритою зоною для його корінного населення.
Десятиліття кримськотатарський народ вів сміливу і наполегливу боротьбу з радянським режимом за повернення на рідну землю. Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
У 2014 році Верховна Рада України прийняла Постанову «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення у її складі.
Постановою Верховної Ради України 2015 року «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» депортацію з Криму кримськотатарського народу у 1944 році визнано геноцидом кримськотатарського народу та встановлено 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Через 70 років, з початком тимчасової окупації Кримського півострова Російською Федерацією, історія повторилася знову. Тисячі наших співвітчизників – кримських татар та етнічних українців через безпосередню загрозу їхньому життю мусили покинути рідні домівки.
А вже після 24 лютого 2022 року, з моменту російського вторгнення в Україну, окупантами з тимчасово окупованих територій насильно вивезено понад мільйон людей, з них 200 тисяч дітей (цифри щодня змінюються). Рашисти в ультимативній формі, погрожуючи зброєю, змушували українців сідати в автобуси, забирали документи і вивозили з України.
Таким чином, російська окупаційна влада проводить репресивну політику залякування та психологічного тиску. І те, що робить Росія зараз – не просто загарбницька війна – це геноцид українського народу.
Українці пережили радянський геноцид. Пам’ять про нього зробила нас сильнішими і розумнішими. Сьогодні ми переживаємо новий геноцид. Ми розуміємо, що врятувати українців від знищення може лише безкомпромісне збереження і захист незалежної держави.
За інформацією Черкаського обласного художнього музею