06 грудня 2011, 18:09
До уваги читачів «Нової Доби» – інтерв’ю з депутатом обласної ради, членом постійної комісії з питань приватизації, власності, підприємництва, інвестицій та захисту прав споживачів, генеральним директором компанії «Меблі ЛІВС» Любов\'ю Савченко.
– Любове Володимирівно, більше року тому Ви стали депутатом Черкаської обласної ради. Тепер на Вас уже як на політикові лежить відповідальність не тільки за свій бізнес, але й за рішення, які приймає обласна рада. Коли на жінці лежить стільки обов’язків, її завжди називають сильною жінкою. Як Ви ставитись до цього?
– Бути керівником такої меблевої компанії, як «Меблі «ЛІВС» понад 15 років, звичайно, могла тільки сильна жінка. Я завжди була самостійною й мала власну точку зору. Ішла в депутати обласної ради не для політики, а для вирішення, насамперед, економічних і соціальних питань області. Чітко усвідомлюю всі ризики та виклики, поставлені переді мною владою.
– Що Ви для себе визначили головним у роботі депутата?
– Спілкування – ось головне в цій роботі. Передусім, на підприємстві: і з керівниками, і з представниками профкому, і з працівниками, і з виборцями. Спілкуючись з людьми, отримуєш максимум інформації. Розумієш, чим реально живуть люди, чим реально живе фабрика. І, відповідно, потрібно чесно й відверто говорити, зокрема, з пресою і владами – міською і обласною.
– Коли Ви стали депутатом обласної ради, чи збільшився Ваш вплив у масштабах міста Сміли й області?
– Незалежно від того, чи стала б я депутатом обласної ради, чи ні, вплив кожного керівника підприємства повинен здійснюватися за допомогою виробничо-господарської діяльності того підприємства, яке він очолює. Я думаю, що внесок нашого підприємства в економіку регіону дуже значний. Чим більше наше підприємство виготовить, продасть і працюватиме, тим більше заплатить податків, тим більше ми зможемо дати людям у вигляді зарплати й соціального пакету. Тим більше отримає і регіон з точки зору вливання до бюджету, підтримки соціальних об\'єктів.
– Любове Володимирівно, Ви член постійної комісії з питань приватизації, власності, підприємництва, інвестицій та захисту прав споживачів обласної ради. Яке Ваше бачення подальшого розвитку підприємництва в області?
– Досвід показує, що підприємці є чи не найважливішою складовою будь-яких політичних, економічних та культурних процесів, які відбуваються в нашій області. Підприємці завжди прагнуть мати нормальні правила гри, і вони повинні їх мати.
Проте всі останні реформи, що відбувалися у сфері підприємництва в нас у країні, при всьому тому позитиві, не супроводжувалися змінами в державному апараті, місцевому самоврядуванні, що повинні були б звестися до формули «обмежити контакт чиновника та підприємця». На жаль, до цього ще далеко. І нині саме чиновник часто через призму власних інтересів вирішує долю підприємця. Тому над вирішенням цих проблем працюватиму вже як депутат обласної ради.
– Любове Володимирівно, Ви нагороджені «Почесним хрестом» митрополита Київського й усієї України предстоятеля Української православної церкви блаженнійшого Володимира. Це, насамперед, нагорода за Вашу меценатську діяльність. Як багато Ви допомагаєте людям?
– Так, я вважаю, що це мій обов’язок як православної християнки. Але я не хочу про це говорити, бо роблю усе й робитиму не для реклами, а для душі. Нехай моя благочинна діяльність, як сказано в Євангелії, буде таємною для світу, але відомою для Господа. Готовність безкорисливо допомагати тим, хто терпить скруту, – одна з найбільших християнських чеснот. У нинішній час економічної кризи потреба в справжній, а не показовій благодійності ще більше зростає.
– Але все ж таки відомо, що Ви протягом багатьох років підтримуєте зв\'язок із митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм. Його на Черкащині називають будівничим. Зрозуміло, що Ви посильно сприяєте його устремлінням.
– Так, митрополит Черкаський і Канівський Софроній побудував найбільший храм в Україні. Собор здатний умістити 12 тисяч віруючих. Але владика на цьому не зупиняється. Він, крім будівництва храмів, сьогодні веде будівництво дзвіниці біля Свято-Михайлівського собору та школи для дітей-сиріт. Зрозуміло, що чим можу, тим і допомагаю нашій православній релігійній громаді.
–Любове Володимирівно, отже, сьогодні Ви посильно допомагаєте в будівництві школи для дітей-сиріт?
– У владики виникли проблеми з новозбудованою школою. Її планували відкрити цього року, але дітей немає де селити. Гуртожиток, який зводиться біля дзвіниці, не вдалося завершити. Тому я також зробила свій посильний внесок у будівництво цієї школи. І сподіваюсь, що скоро там навчатимуться наші дітки.
–А які ще пріоритетні напрямки Вашої доброчинності?
– Узагалі, я для себе вже давно визначила свої пріоритети в доброчинності й дотримуюсь їх. Це, насамперед, допомога ветеранським організаціям, установам, що опікуються людьми похилого віку, християнським релігійним громадам, дитбудинкам, закладам охорони здоров\'я. Але знову хочу нагадати слова видатного гуманіста, талановитого хірурга Миколи Пирогова, які для мене особливо актуальні сьогодні: «Потрібно мати міцне здоров’я, самовідданість і терплячу вдачу, аби творити цю справу милосердя, негучну, не потрібну для суєти, але істотно корисну для стражденних». Доброчинність не вимірюється цифрами. Вона вимірюється людською вдячністю.
С. Тищенко, «Нова Доба», №98, 6 грудня 2011 року
– Любове Володимирівно, більше року тому Ви стали депутатом Черкаської обласної ради. Тепер на Вас уже як на політикові лежить відповідальність не тільки за свій бізнес, але й за рішення, які приймає обласна рада. Коли на жінці лежить стільки обов’язків, її завжди називають сильною жінкою. Як Ви ставитись до цього?
– Бути керівником такої меблевої компанії, як «Меблі «ЛІВС» понад 15 років, звичайно, могла тільки сильна жінка. Я завжди була самостійною й мала власну точку зору. Ішла в депутати обласної ради не для політики, а для вирішення, насамперед, економічних і соціальних питань області. Чітко усвідомлюю всі ризики та виклики, поставлені переді мною владою.
– Що Ви для себе визначили головним у роботі депутата?
– Спілкування – ось головне в цій роботі. Передусім, на підприємстві: і з керівниками, і з представниками профкому, і з працівниками, і з виборцями. Спілкуючись з людьми, отримуєш максимум інформації. Розумієш, чим реально живуть люди, чим реально живе фабрика. І, відповідно, потрібно чесно й відверто говорити, зокрема, з пресою і владами – міською і обласною.
– Коли Ви стали депутатом обласної ради, чи збільшився Ваш вплив у масштабах міста Сміли й області?
– Незалежно від того, чи стала б я депутатом обласної ради, чи ні, вплив кожного керівника підприємства повинен здійснюватися за допомогою виробничо-господарської діяльності того підприємства, яке він очолює. Я думаю, що внесок нашого підприємства в економіку регіону дуже значний. Чим більше наше підприємство виготовить, продасть і працюватиме, тим більше заплатить податків, тим більше ми зможемо дати людям у вигляді зарплати й соціального пакету. Тим більше отримає і регіон з точки зору вливання до бюджету, підтримки соціальних об\'єктів.
– Любове Володимирівно, Ви член постійної комісії з питань приватизації, власності, підприємництва, інвестицій та захисту прав споживачів обласної ради. Яке Ваше бачення подальшого розвитку підприємництва в області?
– Досвід показує, що підприємці є чи не найважливішою складовою будь-яких політичних, економічних та культурних процесів, які відбуваються в нашій області. Підприємці завжди прагнуть мати нормальні правила гри, і вони повинні їх мати.
Проте всі останні реформи, що відбувалися у сфері підприємництва в нас у країні, при всьому тому позитиві, не супроводжувалися змінами в державному апараті, місцевому самоврядуванні, що повинні були б звестися до формули «обмежити контакт чиновника та підприємця». На жаль, до цього ще далеко. І нині саме чиновник часто через призму власних інтересів вирішує долю підприємця. Тому над вирішенням цих проблем працюватиму вже як депутат обласної ради.
– Любове Володимирівно, Ви нагороджені «Почесним хрестом» митрополита Київського й усієї України предстоятеля Української православної церкви блаженнійшого Володимира. Це, насамперед, нагорода за Вашу меценатську діяльність. Як багато Ви допомагаєте людям?
– Так, я вважаю, що це мій обов’язок як православної християнки. Але я не хочу про це говорити, бо роблю усе й робитиму не для реклами, а для душі. Нехай моя благочинна діяльність, як сказано в Євангелії, буде таємною для світу, але відомою для Господа. Готовність безкорисливо допомагати тим, хто терпить скруту, – одна з найбільших християнських чеснот. У нинішній час економічної кризи потреба в справжній, а не показовій благодійності ще більше зростає.
– Але все ж таки відомо, що Ви протягом багатьох років підтримуєте зв\'язок із митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм. Його на Черкащині називають будівничим. Зрозуміло, що Ви посильно сприяєте його устремлінням.
– Так, митрополит Черкаський і Канівський Софроній побудував найбільший храм в Україні. Собор здатний умістити 12 тисяч віруючих. Але владика на цьому не зупиняється. Він, крім будівництва храмів, сьогодні веде будівництво дзвіниці біля Свято-Михайлівського собору та школи для дітей-сиріт. Зрозуміло, що чим можу, тим і допомагаю нашій православній релігійній громаді.
–Любове Володимирівно, отже, сьогодні Ви посильно допомагаєте в будівництві школи для дітей-сиріт?
– У владики виникли проблеми з новозбудованою школою. Її планували відкрити цього року, але дітей немає де селити. Гуртожиток, який зводиться біля дзвіниці, не вдалося завершити. Тому я також зробила свій посильний внесок у будівництво цієї школи. І сподіваюсь, що скоро там навчатимуться наші дітки.
–А які ще пріоритетні напрямки Вашої доброчинності?
– Узагалі, я для себе вже давно визначила свої пріоритети в доброчинності й дотримуюсь їх. Це, насамперед, допомога ветеранським організаціям, установам, що опікуються людьми похилого віку, християнським релігійним громадам, дитбудинкам, закладам охорони здоров\'я. Але знову хочу нагадати слова видатного гуманіста, талановитого хірурга Миколи Пирогова, які для мене особливо актуальні сьогодні: «Потрібно мати міцне здоров’я, самовідданість і терплячу вдачу, аби творити цю справу милосердя, негучну, не потрібну для суєти, але істотно корисну для стражденних». Доброчинність не вимірюється цифрами. Вона вимірюється людською вдячністю.
С. Тищенко, «Нова Доба», №98, 6 грудня 2011 року