(інтерв’ю з головою Золотоніської районної державної адміністрації, депутатом обласної ради, головою Золотоніської районної організації Партії регіонів)

– Оксано Юріївно, наша розмова відбувається напередодні Жіночого свята. Тому думки і слова будуть крутитися навколо цієї теми.

– Не заперечую. Адже світ має жіноче начало. Від жінки все починається. Життя, добро, ніжність. Та й Україна – жіночого роду. Тому дозвольте привітати всіх жінок зі святом Весни, пробудження природи й почуттів – рідних, знайомих, колег, усіх жінок Золотоніщини, Черкащини. А нас, як кажуть, – слабкої статі – таки більшість.

– Як колись у радянській пісні співалося: «Потому что на десять девчонок – по статистике девять ребят».

– Сьогодні, на жаль, статистика на нашу користь – нас, жінок, значно більше за чоловіків. Але це не радує. Бо тих чоловіків і менше, і треба їх берегти більше, ба навіть рятувати. Як голові райдержадміністрації, мені часто доводиться не тільки чути, а й бачити, як горілка знищує чоловіка, батька. Та не будемо про це сьогодні, хоча без цього не обійтись.

– У вашій родині перевага якої лінії була – чоловічої чи жіночої?

– Швидше, бабусиної. Онукою опікувалася бабуся по материній лінії Галина Пилипівна – працівниця торгівлі.

– Серед іграшок, крім ляльок, у вас були?..

– Клишоногий Мишко і рахівничка…

– Остання, мабуть, і вирішила вашу подальшу долю?

– Вгадали.

– І розбишакувата дівчинка, згодом смілива дівчина пішла наполегливо до мети?

– Отут не вгадали. Я була сором’язливою. Аж занадто. Оксана Ляшенко хоч і знала урок на зубок, ніколи сама не піднімала руки. Не була активісткою у класі. Але це мені не завадило закінчити Шполянську середню школу № 1 із золотою медаллю.

– У тихому болоті…

- Та не в болоті, а серед людей. І люди не завжди у своїх уподобаннях віддають перевагу явним лідерам, вони розпізнають і «тихих». Тепер про ту рахівничку. Уже навчаючись на п’ятому курсі Черкаського інженерно-технологічного інституту, я працювала бухгалтером на підприємстві. Отримавши диплом, подалася до Києва. Дуже хотіла самостійності. І в мене це виходило, працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Ніхон». Усе було добре, але не давала спокою думка, що краще було б стати юристом. Та тут утрутилася чоловіча лінія нашої сім’ї.

– Розумію, що йдеться про вашого батька, Юрія Васильовича. Доводилося зустрічатися із цим талановитим господарником. У географічному центрі України – у СПОП «Відродження» – він «зробив» Європу.

– Так, саме він кликав і кликав повернутися до Шполи. Спочатку запропонував посаду фінансового директора «Відродження». Знову довелося вчитися і заразом працювати. Зовсім інша специфіка роботи, зовсім інші обов’язки. Але наполегливість теж забезпечила успіх. Через два роки батько знову посадив «за стіл переговорів». Давай, Оксано, ставай до керма господарства – будь його директором. Як батькові відмовити – погодилася. Незважаючи, що господарство те саме, специфіка інша. Та все було нормально.

– Голова Черкаської обласної державної адміністрації Сергій Тулуб на одній із прес-конференцій сказав: «Коли я дізнався, як ця молода жінка вміло господарює, переконався, що це готовий голова районної державної адміністрації».

– І знову нова специфіка роботи. Масштаби її ширші, відповідальність вища.

– Але ви швидко освоїлися на новій посаді. Бачив вас на святі обжинків. У центрі уваги, серед поваги. Золотонісці вас прийняли за свою. І слово ваше до творців хліба було тепле, виважене. Це був ваш перший публічний вихід на великі люди?

– Ні. Призначено мене на посаду було 16 червня минулого року. А вже через день виступала перед медичними працівниками району з нагоди їхнього професійного свята (дали текст виступу, і я пішла). Читати я не вмію… Із папірця. Тому сказала цим благородним людям усе, що на душі, і запевнила про цілковиту підтримку з мого боку, як голови РДА, розвитку цієї галузі.

– Золотоніщина – край аграрний. Тому сільськогосподарське виробництво, люди, які трудяться в цьому секторі, незважаючи на зміну організаційних форм господарювання – у центрі уваги голови райдержадміністрації.

– Можна і так сказати. Але другорядних справ у районі просто немає. Давайте порозмірковуємо над таким фактом – останнім часом кількість звернень трудящих до влади збільшилася на 30 відсотків. Палиця завжди має два кінці. Хтось скаже, що життя людей погіршилося, і вони кинулися строчити скарги та йти на прийом до представників нової влади. Але з іншого боку, якщо влада дійсно вирішує конкретні питання, природно, що громадяни пропонують до розгляду нові справи. Я за ефективний і конструктивний діалог між владою і громадою.

– Люди звертаються до влади з тим, що їм болить. І навіть така дрібничка – тин похилився... Хилиться ж той тин там, де на місцях «впритул» не бачать тієї баби. Їм би повчитися у Василя Лисенка із Зорівки, якому не шкода грошей для харчування дітей у дитсадку та школі, церкву побудувати, а робота винагороджується гідною зарплатою. Приміром, доярка отримує за місяць п’ять тисяч гривень, а телятниця – вісім.

– Дякую за добре слово про нашого господарника. Таких у районі багато. Але є ще й такі, які про господарство добре дбають, а от соціальна сфера села, мовляв, не моя. Наче там живуть тільки чужі люди. Тому районній владі є над чим працювати.

– Доволі часто керівники господарств таку ситуацію пояснюють конфліктом між собою та сільським головою. До речі, досі таке відбувалося між Золотоніською районною державною адміністрацією та Золотоніською міською радою.

– На радість, ті стосунки канули у Лету. Після виборів до місцевих органів влади багаторічна мрія золотонісців збулася – тепер стосунки наші прозорі і суто ділові, і ґрунтуються вони на вирішенні спільних проблем. А за часи протистояння їх у Золотоноші нагромадилося чимало. Віталію Войцехівському вдається потроху розгрібати ті завали.

– А коли справи господарські у районі йдуть добре, то можна і про дозвілля подбати.

– Що ми і робимо. Ви помітили, як я люблю цих людей. Це і справді Златокрай, і люди в ньому золоті, із золотими руками і такими ж серцями. У нас кожне село має свою пісню, кожне село має пишатися своїми спортсменами. Традиції міцні, і завдання районної державної адміністрації – їх підтримувати. Фестивалі, турніри, конкурси – обов’язковий атрибут життя золотонісців. Особливу увагу приділяємо тим, хто підростає. У нас чітко виконується програма «Золотоніщина молода». На базі районного центру дозвілля діють 29 гуртків різного творчого спрямування, а про розвиток спорту я вже говорила. Який чудовий у Скориківці дитячий ансамбль, а послухайте «Кропив’яночку» – заслухаєтеся. Нещодавно було проведено конкурс «Міс Золотоніщина». Хлопці ж на базі військової частини грали у військово-патріотичну гру «Сокіл». У ній взяли участь 26 команд, більше 200 осіб учнівської молоді.

– Крім того що ви очолюєте районну державну адміністрацію, ви – депутат обласної ради, очолюєте одну із комісій.

– Повноважень і функцій у нашої комісії багато, адже вирішуємо питання приватизації, розвитку підприємництва.

– То вам довелося складати серйозний іспит?

– І ми його склали успішно. Маю на увазі обговорення Податкового кодексу. Разом із заступником голови облдержадміністрації Михайлом Пузяком неодноразово зустрічалися із підприємцями, вислуховували їхні пропозиції, зауваження – і всі конструктивні врахували. Нова влада на всіх рівнях намагається працювати для людей. Дороговказом для цієї роботи є програма Президента України Віктора Януковича «Україна для людей». До речі, рік президентства Віктора Федоровича засвідчив, що він зумів почути тих, хто до нього звертається. А це тому, що на місцях чітко виконуються програми «Будуємо нову Золотоніщину», «Будуємо нову Черкащину» – отже, вертикаль влади, її плани і справи мають сильний стрижень.

– Ви очолюєте Золотоніську районну організацію Партії регіонів. Як тут справи?

– Організованого набору до партійної організації не оголошували. Але цифри говорять самі за себе. Після того, як я очолила організацію, її лави поповнилися – було 456 членів партії, стало 920. Можливо, повторюся, але, на моє переконання, зростає довіра до нашої політичної сили. Люди йдуть до нас зі своїми проблемами, які ми намагаємося розв’язати, люди стають членами Партії регіонів. І процес цей потужний.

– Якщо розмовляємо напередодні Жіночого свята, то хто у сім’ї Криницьких за старшого – ви чи підполковник міліції, працівник підрозділу внутрішньої безпеки чоловік Вадим?

– Владу у сім’ї не ділимо. Та, на жаль, рідко й бачимось.

– Почуття на відстані лише міцніють.

– Так.

– А син Юрій, названий на честь дідуся?

– Цей тягнеться до діда.

– Успіхів вам у роботі, щастя у родині!

– Дякую. І ще раз повторюю свої вітання жінкам – хай доля буде до вас прихильною!

Леонід Туменко «Молодь Черкащини», №9, 2 березня 2011 року