«Черкаський край», №13, 20 березня 2019 року

Черкаський протезно-ортопедичний цех, попри чутки останніх місяців, насправді нікуди не переїхав. Працює там же, по вулиці Франка, 84 (район Казбету). І націлений на розвиток: днями тут облаштували й відкрили кімнату реабілітації. Це унікальне виробництво – підрозділ Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, обслуговують тут людей з обмеженими фізичними можливостями. А таких в області понад 100 тисяч, і з кожним роком їх кількість збільшується на 1-5 відсотків.

«До нас їдуть і з інших областей»

Якщо цех діє півстоліття, то ненабагато менше часу працює тут лікар Григорій Гриценко: з 1979 року. Це неймовірний досвід.

– Обслуговуємо дітей і дорослих, забезпечуємо протезами верхніх і нижніх кінцівок, ортезами – пристроями для відновлення порушеної функції суглобів, хребта (шини, бандажі, стремена, корсети, ортопедичне взуття й інше).

Підхід індивідуальний, робота творча:

– Скажімо, приходить людина: одне коліно хворе, в другому – штучний суглоб, і думаєш: як їй зробити ортез, щоб вона могла ходити? – розповідає лікар. – Визріває задум, спілкуюся з майстрами, як це можна виготовити. Часом доводиться вдосконалювати вироби в процесі примірки, пристосовувати ближче до потреб людини.

– Головне у протезуванні кінцівок – правильно виготовити куксоприймач, – зазначає майстер протезно-ортопедичного цеху Сергій Дєгтєрьов. – Робимо це по закордонній технології, з сучасних матеріалів. Навіть зовні більше естетики: завдяки тканинній вставці куксоприймачі можуть бути кольорові, з візерунками. Колінні механізми беремо як вітчизняного виробництва, так і Німеччини, Японії, Кореї – такий протез обходиться до 115 тисяч гривень. Люди, у яких є група інвалідності, одержують усі наші вироби безкоштовно, через управління соціального захисту.

Щодо якості, Григорій Гриценко розповідає житейську історію:

– Був я у США, вийшов я у Нью-Йорку з магазину, коли бачу – йде інвалід. А в них не заведено приховувати протези під одягом. Англійської я не знаю, але показую на миґах: будь ласка, можна глянути? Виявилось – протез один до одного такий, як робимо ми: ті ж матеріали, ті ж вузли, стопи. То чи справді там роблять краще? Ми протезували одного відомого воїна-«афганця» без обох ніг. Хлопець лежав у депресії. Я привіз до нього такого ж інваліда, якому поїзд відрізав ноги і ми його протезували, але той був бадьорим чоловіком, любив, як кажуть, і дівчат, і життя... «Афганцеві» потім зробили протези в Америці, та він на них ходити не зміг. Німецькі були кращі, ми йому їх підганяли, потім і нові робили.

Вже років десять як цех виготовляє складний ортез: корсет Шено, ефективний при лікуванні сколіозу, особливо у дітей до 22 років. По цей виріб у Черкаси приїжджають і з інших областей. Як зазначає лікар, корсет не обмежує рухів пацієнта, а значить, не призводить до дистрофії м'язових тканин.

Такий корсет для юної пацієнтки з S-подібним вигином хребта саме виготовляє механік-протезист Василь Яковенко. По рентгенівському знімку визначає точки, на які має тиснути корсет, знімає гіпсову модель корпуса пацієнтки та робить заготовку майбутнього виробу з медичного термопластику. В корсеті передбачені вільні порожнини, куди «висувається» викривлена ділянка. Бандаж день за днем повертатиме хребет у правильне анатомічне положення. Дівчинка походить у корсеті кілька місяців, прийде – і Василь Володимирович скоригує ослаблі точки тиску вкладками до корсета.

«Шиємо взуття тільки зі шкіри»

Зараз, перелічує Сергій Дєгтєрьов, цех виготовляє на місяць 20-30 протезів, 10-12 ортезів, 10-15 корсетів, 100-160 пар взуття, 30-40 ортопедичних устілок.

– Взуття шиємо тільки шкіряне та замшеве. Стараємось робити нові моделі, дизайн, враховувати побажання клієнтів. Люди, бува, приносять як зразок своє взуття або картинки.

Оксана Волкова, складальниця верху взуття, зауважує, що на фабриках шиють автомати, а тут часто навіть на кожну ногу – індивідуальний пошив. Можна було б багато чого зробити красивіше, бачить вона, але, щоб впровадити деякі моделі, потрібна колонкова машинка: на цій - плоскій, прямострочній - вигнуті, фігурні деталі з'єднувати надзвичайно важко. А якби в цех двоголкова машинка – можна було б оздоблювати вироби декоративною 5-7-міліметровою строчкою.

Яке взуття шити складніше? Майстер- взуттєвик Ігор Заєць запевняє, що дитяче: це більш ювелірна робота, і берчик тут іде (жорстка вставка для задника).

– На жаль, мами вибирають для своїх діток так зване ортопедичне взуття масового пошиву, зокрема польське, бо воно красиве, кольорове, бантики-стразики. Але я кажу: якщо ви хочете, щоб ніжка дитини стала здоровою, купуйте наше взуття.

Приватник може здешевлювати свої витрати»

Ольга Хоменко, директор Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, озвучує ряд проблем:

– На протезування та інші засоби технічної реабілітації осіб з інвалідністю держава торік спрямувала майже 40 мільйонів гривень. Ці гроші пішли на оплату протезно-ортопедичних виробів – за середніми встановленими цінами – як на казенні підприємства, так і в приватні. Начебто байдуже, куди, головне – щоб особа з інвалідністю одержала той засіб, який допоможе їй фізично й морально. Однак механізм забезпечення засобами реабілітації сьогодні, вважаю, недосконалий. Скажімо, приходить до нас людина з інвалідністю: через орган соцзахисту придбав на приватній фірмі ортопедичне взуття (у нього одна нога коротша). Як виявилось, черевики – виробництва взуттєвої фабрики одного з обласних центрів, це видно по «лейблах» на виробі. Місцевий підприємець купує їх, вставляє в них, ймовірно, китайські ортопедичні устілки різної товщини – і продає як ортопедичне взуття за ціною до трьох тисяч гривень. Та хоча б устілку самі виготовили...

Лікарі в такому бізнесі працюють, як правило, за сумісництвом, а це означає або незручні графіки прийому – після основної роботи лікаря, або пацієнти йдуть прямо в комунальні лікарні й поліклініки, де працює «фірмовий» ортопед чи протезист, – продовжує Ольга Хоменко. – Приватник може здешевлювати свої затрати також за рахунок того, що не візьме на себе перепідготовку медперсоналу, бо шестимісячні курси щоп'ять років – це неабияка сума, в той час як для працівників казенного цеху це обов'язково.

Так, приватний біз нес у цій сфері теж треба розвивати. Але на засадах здорової конкуренції, – наголошує Ольга Миколаївна: – не перепродаж і не навар з повітря, а власне виробництво, належне медичне обслуговування, індивідуальний підхід. Вплинути на ситуацію може Мінсоцполітики. Але ж це міністерство на таку роботу приватникам і видає ліцензію! На ручному управлінні направлення особи з інвалідністю по протез чи взуття на те чи інше підприємство: це радить на свій розсуд працівник органу соцзахисту. Права контролю, наскільки відповідає продукція запитам осіб з інвалідністю, у нас немає. Але цього року ми одержали право працювати в Централізованому банку даних з проблем інвалідності, технічно зможемо це робити, можливо, у травні. Тоді принаймні будемо бачити, на які підприємства які замовлення йдуть, – зазначає директор відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Одиниці, оминаючи бюрократію, купують продукцію черкаського цеху просто за свої. Хоч її собівартість висока: наприклад, пари взуття – 2,5- 2,7 тисячі гривень.

Запитай лікаря про засоби реабілітації

Є і така перешкода на шляху людини з обмеженими фізичними можливостями, як марудна процедура закупівлі державним коштом. Перш ніж ти взуєш безплатні ортопедичні туфлі чи босоніжки, треба пройти медогляд, ЛКК, МСЕК – комісія розпише індивідуальну програму реабілітації, де зазначить, які засоби потрібні особі з інвалідністю. З нею треба йти в орган соцзахисту, взяти направлення на підприємство. Далі – укладення тристороннього договору на виготовлення продукції (управління соцзахисту, підприємства-виробника й особи з інвалідністю)... Нарешті починається виготовлення босоніжок.

– Відчувається, що людей наша бюрократія пригнічує. Є розчаровані, які не хочуть брати індивідуальну програму реабілітації, купувати товари чи ставати в чергу на протезування. Хоч держава подбала, щоб можна було придбати багато чого – і купальник з протезом молочної залози, і колготки з компресією, й мобільні телефони, диктофони, і ходунки, й годинники, – зауважує Ольга Хоменко. – Багато людей не знають своїх прав, відвідуючи лікаря, не допитуються, які є засоби реабілітації, що можуть покращити їхній стан.

Кому вигідні чутки?

У кращі для себе часи колектив протезно-ортопедичного цеху налічував 97 осіб, сьогодні – 23.

– Зараз держава надає немалі кошти для інвалідів, але бізнес гарно присів на них, користуючись тим, що казенні й приватні підприємства поставлені не в однакові умови, – така думка директора цеху Анатолія Тімона. – Є непоодинокі випадки, коли пацієнти купують за рахунок держави взуття, устілки та інші спецвироби без попереднього огляду лікаря і майстрів. У приватника не завжди досвідчені працівники, й це позначається на лікуванні пацієнтів. Крім того, приватник сьогодні є, а завтра змінив вид діяльності. Якщо держава випустить з рук протезно-ортопедичну галузь, інваліди залишаться без індивідуального підходу, який забезпечують сьогодні ще діючі досвідчені фахівці. Вимиється з асортименту частина виробів, для яких потрібна лікарська й конструкторська майстерність, винахідливість – ми готові виконати завдання будь- якої складності. Протезовані залишаться без технічної підтримки: скажімо, днями на таксі приїхав чоловік – ішов по переходу в центі міста, у протезі лопнув болт, стопа відпала; ми йому тут же все полагодили.

Анатолій Тімон приступив до роботи керівником цеху восени, в нелегкий час, коли підприємство виявилось знекровленим: велика частина колективу відкололась і пішла в приватний бізнес, а перед тим робота цеху була майже паралізована. Навіть почали ходити чутки, що цех переїхав, хоч він на місці й робота йде. Уже цього року особи з інвалідністю лише нашої області замовили через управління соцзахисту в Черкаському протезно-ортопедичному цеху продукції на понад 3 мільйони гривень. Більш того, тут беруться за нові напрямки: днями запрацювала кімната реабілітації.

– Чи носитиме людина протез, залежить і від її вміння користуватись своїм технічним пристосуванням, – зауважує лікар Григорій Гриценко. – То ми знайомили пацієнтів більше теоретично, як ходити по рівному, по сходах, як сідати на стілець, на ліжко, як вставати, йти вгору і вниз, підніматись по пандусу на візку, тепер же у нас є деякі тренажери для практики.

Директор цеху Анатолій Тімон ділиться задумом: хочуть також поряд з кімнатою реабілітації обладнати палату, щоб людина могла тиждень пожити, потренуватись.